І буде мир... І вишні зацвітуть.....Олена Горголь-Ігнатьєва

Виховна робота

Сьогодні наша розмова присвячена толерантності. 16 листопада Міжнародний день толерантності. Не всім, може бути, знайоме це слово. І, на перший погляд, звучить воно абсолютно незрозуміло. Але сенс, який воно несе, дуже важливий для існування і розвитку людського суспільства. Сучасна культурна людина - це не тільки освічена людина, але людина, що володіє почуттям самоповаги, яку шанують оточуючі. Толерантність вважається ознакою високого духовного та інтелектуального розвитку індивідуума, групи, суспільства в цілому.

Толерантність - це повага, прийняття і правильне розуміння багатого різноманіття культур нашого світу, форм самовираження і способів прояву людської індивідуальності.

-                 Як це слово визначається на різних мовах земної кулі?

Визначення слова толерантність різними мовами  земної кулі звучить по-різному:

в іспанській мові воно означає здатність визнавати відмінні від своїх власних ідеї або думки;

у французькій мові - відношення, при якому допускається, що інші можуть думати чи діяти інакше, ніж ти сам;

у англійській мові - готовність бути терпимим, поблажливим;

у  китайській мові - бути великодушним по відношенню до інших ;

в арабській мові - прощення, поблажливість, м'якість, милосердя, співчуття, прихильність, терпіння, прихильність до інших;

в українській  мові - здатність терпіти щось або когось (бути витриманим, витривалим, стійким, вміти миритися з існуванням чогось, когось).

 «крутим», Попри все людські стосунки нерідко спричиняють проблеми: непорозуміння, суперечки, конфлікти. Щоб запобігти цьому, треба навчитися ладнати з різними людьми.  Толерантність – це мистецтво жити в світі несхожих людей та ідей. Толерантність – це терпимість до думок, поведінки та поглядів інших.

     Протилежне поняття до толерантності – інтолерантність. Поділ людей на толерантних та інтолерантних є досить умовним. Кожна людина в своєму здійснює як толерантні, так й інтолерантні вчинки. Але здатність вести себе толерантно може стати особистісною рисою і зможе забезпечити успіх у спілкуванні.
Толерантні люди більше знають про свої недоліки та переваги. Вони критичні відносно до себе і не прагнуть у всіх бідах звинувачувати інших.
     Толерантна людина не ділить світ на дві частини – чорне та біле; не робить акцент на розбіжностях між «своїм» та «чужим», тому готова вислухати та зрозуміти інші точки зору.

Притча «Все залежить від тебе»

Колись давно в древньому Китаї жив дуже розумний, але дуже пихатий Ман­дарин (знатний вельможа). Весь день його складався з примірок багатого вбрання та розмов із підданими про свій розум… Так минали дні за днями, роки за роками… Аж ось пройшов по всій країні поголос, що не­подалік від кордону з’явився мудрець, ро­зумніший за всіх на світі. Дійшла та звістка й до нашого Мандарина. Дуже розлютився він: хто може називати якогось ченця най­розумнішою людиною в світі?!

Запросив вельможа мудреця до себе в па­лац, вирішивши обдурити його: «Я візьму в руки метелика, сховаю його за спиною  и запитаю, що в мене в руках — живе, чи мертве? Якщо чернець скаже, що живе —я роздушу метелика, а якщо скаже мертве — випущу його. .».

І ось настав день зустрічі. В розкішному залі зібралося багато людей, всім хотілося послухати словесний поєдинок найрозум­ніших людей у світі. Мандарин сидів на високому троні, тримав за спиною метели­ка й з нетерпінням чекав приходу ченця. Аж ось двері відчинилися, до залу ввійшов невеликий худорлявий чоловік. Він підійшов до Мандарина, привітався й ска­зав, що готовий відповісти на будь-яке його запитання. І тоді, зло посміхаючись, Ман­дарин проказав: «Скажи-но мені, що я три­маю в руках — живе, чи мертве?» Мудрець трохи подумав, усміхнувся й відповів: «УСЕ В ТВОЇХ РУКАХ!». Збентежений Мандарин випустив метелика з рук, і той полетів на волю, радісно тріпочучи своїми яскравими крильцями.

Отже, лише від вас залежить, чи буде вата взаємодія з іншими живою, яскра­вою, плідною, чи навпаки..

Дуже важливо в сім’ї і в будь-якому колективі дотримувати правила толерантного спілкування:(на екран проектуються)

1.              Бути завжди уважним.

2.              Бути терпимим в спорі і аргументувати свою думку.

3.              Бути гуманним і милосердним.

4.              Не ображати співбесідника.

 Отже, бути толерантною людиною значить поважати людей.

А чи можна вас вважати володарем  цієї якості? Відповісти на це питання  нам допоможе відділ досліджень.

 Тесту « Чи проявляєте ви толерантність?»

Тест  «Чи толерантна я людина?»

(Вибери ту відповідь, яку ти вважаєш вірною)

1.  Для того, щоб не було війни.

а)  нічого не можливо зробити, тому що війни будуть завжди

б)  треба зрозуміти, з якої причини вони відбуваються

2.  В ліцеї розповідають про героїв, які проявили толерантність.

а)  тобі це не цікаво

б)  ти бажаєш більше дізнатись про них

3.  Ти протистоїш насильству.

а)   насильством

б)  приєднуєшся до інших людей, щоб сказати «Ні»

4.  Тебе зрадив товариш.

а)  ти йому помстишся

б)  ти будеш намагатися налагодити з ним відносини

5.  Коли говорять про дітей, що постраждали від війни.

а)  ти почув і забув

б)  співчуваєш і хотів би чимось допомогти

6.  Ти не згоден з кимсь.

а)  ти не даси йому договорити

б)  ти його дослухаєш

7.  На уроці ти вже відповідав

а)  ти хочеш відповідати ще

б)  ти даси змогу відповідати іншим

8.  Тобі пропонують листуватися з іноземцями

а)  тобі це не цікаво, ти не хочеш ділитися з ними своїми мріями, своїми думками

б)  тобі цікаво з ними листуватися, пізнавати про їх життя, їх мрії, ділитися своїми мріями

 

Якщо в тебе майже одні «б».

Ти проявляєш високу толерантність. Ти в майбутньому будеш громадянином мира, відповідальним, активним провідником миру у всьому світі. Розкажи друзям, як тобі це вдається.

    Якщо в тебе від 3 до 7 «б».

Ти не дуже толерантний. Ти намагаєшся завжди нав’язати свої ідеї. Але ти допитливий, в тебе добра уява. Використовуй ці якості для боротьби з нетерпимістю.

Якщо в тебе менше ніж 3 «б».

Ти зовсім не толерантний. Якби ти був більшим оптимістом і тобі би подобалось вести дискусії, ти би став більш щасливим. Намагайся прикладати для цього більше зусиль.

У світі поширюється рух за толерантність, бо вона є необхідною умовою миру і демократії. Наш український народ неодноразово виявляв свою терпимість до інакодумців, здатність до компромісу, вміння виходити із проблемних ситуацій. Толерантність не є вродженою рисою характеру, її потрібно виховувати в себе з дитинства. Ми вчимося толерантності, щоб врятувати світ.

«Усі люди мають недоліки – хто більші, хто менші.                                                        Ось чому і   дружба, і допомога,

і спілкування  були б неможливими,

якби не існувало між нами    взаємної терпимості»  

                                                        Г.Гвіччардіні – італійський історик, філософ-гуманіст

 

Голодомор 1932 – 1933 рр. – геноцид українського народу в друкованих спогадах свідків, творах літератури і мистецтва

Доброго дня. Сьогодні Ви є учасниками уроку – конференції на тему

«Голодомор 1932 – 1933 рр. – геноцид українського народу в друкованих спогадах свідків, творах літератури і мистецтва».Хай минають роки, але ми не повинні забувати про злочинні діяння сталінської влади в Україні. Все менше стає свідків тих подій, і нам, на жаль, не вдалося їх розшукати, але історія зберегла їх спогади, які ми повинні вивчати і говорити про них на наших уроках.

 З 1998р. в Україні на законодавчому рівні було започатковано відзначення Дня пам’яті  жертв Голодомору кожну четверту суботу листопада,  а в 2006 році Верховна Рада ухвалила Закон України «Про Голодомор 1932 – 1933 років в Україні», який  визнає Голодомор геноцидом українського народу.

 Поряд із цим сьогодні  символом  пам'яті жертв голодомору є  квітка незабудка. Вона нагадує нам, що ми не маємо права забути мільйонів жертв Голодомору. Вона складається з двох кольорів – синього й жовтого –

кольорів вільної та незалежної України.

 Вчитель 1.  Мета нашої конференції – висвітлити анти українську радянську політику в спогадах свідків Голодомору 1932 – 1933 рр., в творах мистецтва та літератури і вшанувати пам'ять жертв українського народу.

  

«Спогади свідків Голодомору».

З кожним роком стає все менше тих, хто на власні очі бачив сталінські злодіяння, але з нами залишаться їх біль і розпач. Зачитують документи – спогади,  розміщені на офіційному сайті «Голодомор 1932-1933 рр.», після чого відбувається обговорення.

Свідчить Марченко Микита Іванович,  1922 року народження, мешканець села Лугвиця Сумської області.

У нас була маленька хатка в селі. Вистачало всього: і їжі, і зерна. Жилося дуже добре, затишно. У сім’ї було се­меро. Мені було десять років, і я був п’ятою дитиною. Одно­го разу пішов у поле, а коли повернувся, мати сиділа біля вікна і плакала. Вона говорила, що забрали весь хліб і харчі, батька побили за те, що він нічого не віддавав. Я був дуже наляканий: чому, за що? Мати мовчала. Тиждень ми прожи­ли, як могли. Та дуже хотілося хліба та юшки.

І знову приходили якісь озброєні люди: вони ходили по хатах, забирали все до останнього. Мій тато закопав мішок зерна у садку, але ті озброєні люди ходили з довгими мета­левими палицями і заганяли їх в землю. Батько молився, щоб не знайшли зерна. Пощастило, не знайшли. Мати пекла паляниці, які ми їли крадькома. Але зерно закінчилося і че­рез голод ми почали їсти лободу ту, на якій паслася худоба. Через три неділі померла моя сестра Галинка, якій було всього шість років. А потім один за одним три мої брати. Я дуже захворів, і батько, рятуючи мене, роздобув для мене м’яса. Я так наївся, що ледь не лопнув. Урятувала ме­не  сестричка, віддала свою пайку, а через кілька днів по­мерла. Голод забирав людей із нашого села все більше і більше. Село пропадало. Залишились тільки ми та ще декілька сімей. Бувало я виходив із хати, сідав на призьбі, плакав і ду­мав про шматок хліба, а мати втішала. Я ніколи не забуду ті прокляті дні голодомору, які за­брали в мене все: мою душу і мою кров.

     Біла Марія Федорівна, 1927 р. н., смт. Велика Олександрівка, Херсонська область.

«Все забирали ті активісти і пропивали і проїдали те, що позабирали. І худобу забирали, курей, півнів, інвентар різний. І одяг добротний самі тоді носили. Забирали в основному в розкуркулених, бо в бідноти нічого не було. Саджали у в’язницю за жменьку зерна, за зрізані в полі колоски, от народ і прозвав той указ «законом про 5 колосків». Не дозволяли, ганяли за це. Неприбрану кукурудзу, пам’ятаю, приорали, а людям не дали.Зараз про те пригадуєш, то страшно стає. За склянку зерна вбивали, за декілька колосків людей мучили, у в’язниці саджали… Люди допомагали один одному. Бувало, люди, які дуже бідували, вранці на порозі знаходили посудину з узваром або млинчики з трави, або ще щось. Це добрі люди допомагали. Старалися це чинити вночі. Не дай Бог хто побачить і донесе, то відразу у в’язницю піде».

Ткаченко Галина Іванівна, 1925 р. н., с. Ровеньки, П’ятихатський район, Дніпропетровська область.

 «Нашу сім’ю скотомогильник також рятував. Коли поздихає який кінь в колгоспі з голоду, батько примітять, коли відвезуть, а вночі до ями з братами підкрадуться, відрубають стегно з кінського трупа і несуть додому. Мама потім днів 2-3 вимочувала у воді, аби воно не пахло, а тоді вже їжу варили та й їли. Але і конина не рятувала: першими вмерли з цього страшного голоду наймолодші сестрички: Ганна, Люба і Ната, потім брат Михайло, а потім мама. В живих залишилися лише ми: старший брат Петро, батько і я. Батька стали заганяти в колгосп, змушували, аби він йшов в комісію відбирати останній хліб у людей. Він не хотів іти. Тоді його заарештували і посадили в сарай. Там його водянка і скосила. Залишилися ми з братом удвох. Ми б теж, напевно, вмерли, але нас забрали в дитячий будинок».

 Багато з тих, хто пережив Голодомор, передали нам свій біль і розпач також через літературну і мистецьку творчість. Давайте познайомимось з цими людьми.

      Василь Барка (1908 – 2003) поет, прозаїк, літературний критик, автор роману «Жовтий князь», У.Самчук – роман «Марія».

«Аrslonga, vitabrevisest» – «Життя коротке, а мистецтво вічне» сказав відомий Гіппократ, так і є, майже всі, кого Ви бачили вже немає в живих, а їх твори вічні і несуть нам правду про Голодомор.

ІІ. «Голодомор у творах літератури»

 Виступ з аналізом статті «Важкі роки Голодомору за романом Василя Барки "Жовтий князь"».  Василь Барка− наш український письменник з дiаспори. 25 рокiв вiн виношував у своєму серцi, як незагойну рану, спогади про Голодомор. В 1961 року з'явився високохудожнiй правдивий твiр про геноцид українського народу "Жовтий князь".

     Автор знайомить нас з численними рiзноплановими образами, а умовно дiлить їх на людей-варварiв i людей-жертв.Конкретним носієм зла, його невід’ємною частиною у творі Барки є "рудий", "золотозубий" жовтий князь – представник високої партійної верхівки. Це він – той звір, "який вилазить із багна в образі компартії" у напівфантастичній оповіді діда Прокопа. Партiєць Отроходiн − найяскравiший представник людей-варварiв. Вiн слiпо виконує партiйну волю: "Забрати хлiб увесь! До зернини!" А хто такi хлiботруси, хлiбохапи, хлiбобери? Люди без iменi, вони втратили людську подобу, а прийняли варварську, сатанинську, це вони викошують голодною смертю українських селян. Головнi ж винуватцi людського лиха присутнi незримо. Ми бачимо портрет вождя світового пролетарiату: "Охрою горить вигляд iстоти, що нiма до сльози i хижа до життя".

З невичерпним горем i спiвчуттям В. Барка розкриває характер селян – гречкосiїв. Вiн розповiдає про справжніх мученикiв, про родину Катранникiв, про український народ. Вiн називає жертви переслiдування i гонiння, болiсно сприймає їхнi пережитi страждання. Немов на пiдтвердженняцiєї думки, Василь Барка створює свiй календар:
вересень – розбоєнь; 
жовтень − худень;
листопад − пухлень;
грудень − трупень;
сiчень − могилень;
лютий − людоїдень;
березень − пустирень;
квiтень − гумень.
Iз вражаючою силою i правдивiстю автор показує, як українська земля, що завжди несла радість хлiборобовi, який горнувся до землi, жив у гармонiї з природою, перетворилася для селян у зону смертi, могилу...

 Вірш «Ти кажеш не було Голодомору?»Д. Г. Білоуса (1920 –  2004).

Він теж свідок Голодомору. Народився в селі Курмани, нині Недригайлівського району Сумської області,  український поет, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка за книжку «Диво калинове» (портрет автора демонструється на екрані, проект «Незламні»)

Ти кажеш не було Голодомору?

І не було голодного села?

А бачив ти в селі пусту комору,

З якої зерна вимели до тла?

Як навіть мариво виймали із печі

І забирали прямо із горшків.

Окрайці виривали з рук малечі,

із торбиночок нужденних стариків?

Ти кажеш, не було голодомору?

Чого ж тоді, як був і урожай,

Усе сиціль викачували з двору,-

Греби, нічого людям не лишай!

Хто ж села, вимерлі на Україні,

Російським людом поспіль заселяв?

Хто? На чиєму це лежить сумлінні?

Імперський молох світ нам затуляв!

Я бачив сам оту зловісну пору

І пухлих, і померлих на шляхах.

І досі ще стоять мені в очах...

А кажеш - не було Голодомору?

 «Голодомор у живописі».

Н.Я.Марченко (1940) –  радянський, український художник. Заслужений художник УРСР (1976). Картини «Дорога скорботи», «Мати 33-го»

В.О.Франчук (1950) – український художник, графік, народний художник України (2015). Лауреат Шевченківської премії (2008). Картина «Свята печаль»

І.С.Марчук (1936) – український живописець, народний художник України, лауреат Національної премії України ім. Шевченка. Почесний громадянин Тернополя і Києва, 2007 року потрапив до рейтингу 100 геніїв сучасності, який уклала британська газета «Дейлі телеграф». Картина «Голодомор»

     М.С.Дмитренко (1908–1997) – український маляр-монументаліст сакрального мистецтва, графік, історик мистецтва. Картина «1932-1933»

1)    Н.Марченко «Дорога скорботи»

 

 

 

 

 

2)    В.Прокопенко «Голодомор»

 

3)    В.Франчук «Свята печаль»

1)    Н.Марченко «Мати 33-го»

 

Підведемо підсумки:

1) чому важливо зберегти пам'ять про Голодомор?

2) які уроки на майбутнє ми можемо винести з тих страшних подій?

3) значення культури у висвітленні історичних подій?

4) що потрібно робити для збереження прав і свобод людини?

     Вчитель 2.  Англійському політичному діячу і публіцисту епохи Просвітництва Е.Берку належать такі слова «єдине, що потрібно для тріумфу зла – це те, щоб добрі люди нічого не робили», тому завжди майте активну громадянську позицію і соціальну відповідальність – 30 листопада о 16 годині запаліть свічку пам’яті у своєму вікні і вшануйте пам'ять жертв Голодомору 1932 – 1933 рр. Наш народ сильний і незламний, завдяки нашій історичній пам’яті. Тож давайте згадаємо усіх хвилиною мовчання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додатки

Додаток 1

Тема виступу (прізвище виступаючого)	Зміст виступу (чи розкрито питання)	Доступність матеріалу (лаконічність і змістовність)	Що слід відзначити	Недоліки	Оцінка

 

 

Додаток 2

Голодомор у художній літературі.

1. Барка В. Жовтий князь: Роман /Передм. М.Жулинського. –  К.: Київська правда, 2003. – 319 с.

2. Бедзик Ю. Гіпсова лялька: Роман / Ю. Бедзик. – К.: Юг, 2004. – 288 с.

3. Гуцало Є. Сльози Божої матері: Повісті / Є. Гуцало. – К.: Молодь, 1990. – 264 с.

4. Мак О. Каміння під косою: Повість. Худож. О. Коваль: 2-ге вид. – К.: Глобус, 1994. – 126.

5. Руденко М. Хрест: поема / М. Руденко. – К., 1996

6. Самчук У. Марія: Хроніка одного життя. Роман / У. Самчук. – К., 2000 – 189 с.

7. Самчук У. Темнота / У.Самчук. – 1

Додаток 3

Перелік художніх і документальних фільмів про Голодомор.

Художні фільми:

1.«Голод-33», реж. О.Янчук, 1991.

2.«Поводир», реж. О.Санін, 2014.

3.«Маленьке життя», реж. О.Жовна, 2008.

1. «Жнива розпачу», реж. С.Новицький, Ю.Луговий, 1984.

2. «Під знаком біди», реж. К.Крайній, 1990.

3. «Українськаніч 33-го», у 4 частинах («Страх», «Жах», «Гільйотина»,

4. «Справа Грушевського»), реж. В.Георгієнко, 1994–1998.

5. «Час темряви», реж. С.Дудка, 2003.

6.«33-й. Свідченняочевидців»,  реж. М.Лактіонов-Стезенко, 1989.

7. «Голодомор. Україна, ХХ століття: Технологія геноциду», реж. В.Дерюгін, 2005.

8.«Свіча Джеймса Ернеста Мейса», реж. Н.Сущева, 2008.

9. «Хлібна гільйотина», реж. І.Кобрин, 2008.

10. «Живі», реж. С.Буковський, 2008.

11. «Жорна», реж. Г.Гін, 2008.

12. «Закляття безпам’ятства. Голодомор 1932-33 років на Луганщині», реж. О.Крамаренко, 2009.

13. «О горе, це ж гостідо мене», реж. П.Фаренюк, 1989.

14. «Великий голод», реж. Е.Лозовий, П.Овечкін, 2005.

15.«Незнаний голод», реж. Т.Гукало, 2003.

16.«Україна. Забута історія – Голодомор. Влада вартасмерті», реж. А. Романді, 2011.

 

 

 

 

 

Додаток 4

 

Додаток 5

 

Додаток 6

Додаток 7

 

 

 

 

 

Дорогі діти!

26 квітня 2020 року виповниться 36 років з дня найстрашнішої за наслідками катастрофи минулого тисячоліття. Чотири букви – ЧАЕС – стали символом трагедії, яка доторкнулася до мільйонів людей, накрила їх крилом безжалісної радіації, перетворюючи свої жертви в безпомічних людей.

       Чорнобиль... Чорний біль нашої землі. І скільки б не минуло років, все одно це слово полум’янітиме чорним вогнищем скорботи.
Райцентр Чорнобиль. Ця назва походить від назви різновиду гіркого полину - чорнобилки. Це назва невеличкого містечка в 130 км від Києва. Спочатку так іменувалося давнє поселення, засноване ще у Древній Русі, потім місто, а згодом – і атомна електростанція, будівництво якої розпочалося у
1971 році. У 1983 вже працювали 4 енергоблоки із запланованих шести.
     Ту мирну весняну ніч на берегах Прип’яті люди ніколи не забудуть. Вона була такою тихою, такою теплою і такою ласкавою. Саме в цю ніч, з 25 на 26 квітня 1986 року, відлік часу став далеко не мирним, а бойовим і аварійним.
О першій годині 24 хвилині, коли Прип’ять, містечко атомників, спало безтурботним сном, раптово пролунав вибух і над 4-м реактором атомної електростанції гігантське полум’я розірвало нічну темряву.
Аварія на ЧАЕС - смертоносне полум’я зловісної пожежі висвітило кожного, хто там працював і жив, виділило перших із перших, вони, ризикуючи життям, кинулися до реактора, аби своїми грудьми перестерегти трагедію.
Ось як описує це Володимир Яворівський: „За покликом рідної землі на захист свого народу першими до палаючого реактора по тривозі прибули пожежні з охорони ЧАЕС на чолі з начальником варти Володимиром Правиком.
Потім прибуло підкріплення з міста Прип’ять на чолі з лейтенантом Віктором Кибенком.
Вони ринули у вируюче полум’я- у смертельну радіацію не за наказом командира, а за законом совісті, рятувати станцію і людей, не думаючи про себе, хоча добре усвідомлювали небезпеку, вони виконали присягу на вірність народу України.
В ніч на 26 квітня Валерій Ходемчук був на зміні. Він загинув у перші хвилини аварії під уламками четвертого енергоблока ЧАЕС. „Саркофаг” став для нього вічним пристанищем. Так і не дочекалася Валерія його мати, дружина Наталка, син Олег та донька Лариса. Не дочекалася і вся Прип’ять.
Вогонь усе лютував, не вщухав. Начальник караулу лейтенант Правик по рації передав виклик №3, за яким усі пожежні машини Київської області негайно вирушили до Прип’яті. На допомогу примчав і начальник пожежної частини майор Л. Телятников. „Ніколи в житті,- скаже він потім,- не було в мене дороги важчої, ніж ця - завдовжки у хвилини. З неймовірним тріском палала величезна плотина покриття над машинним залом і допоміжним корпусом, навкруги разом з вогнем задушливий дим. Киплячий бітум пропалював чоботи, бризками осідав на одязі, в’їдався у шкіру. Люди слабшали від їдкого диму, нестерпної спеки і болю.
Відвага... Для пожежного це невід’ємна професійна риса, без якої ніяк не можна. Ось так тієї трагічної ночі лейтенанти і сержанти пожежної охорони виконували свою звичайну роботу. О, ні! Це був смертельний герць, з якого хлопці вийшли переможцями. 28 чоловік двох караулів затулили собою не тільки станцію, а й Європу. Шість чоловік загинули майже відразу. Так вони жили, працювали й увійшли в безсмертя.
Ось імена перших жертв чорнобильського полум’я. Усі вони молоді вродливі, мужні. Вічна пам’ять їм, низький уклін від усього людства. Навічно заснули герої - пожежні на новому підмосковному Митинському цвинтарі: Віктор Кибенок, Микола Ващук, Василь Ігнатенко, Микола Титенок, Володимир Правик, Володимир Тищура, Валерій Ходемчук.
І ще багато - багато життів забрало потім чорнобильське лихо.
Красивою та багатою була Чорнобильська земля з її врожайними полями, садами та озерами, але тільки до квітневої ночі 1986 року. Наша пам’ять і пам’ять наступних поколінь-знову і знову буде повертатися до цих трагічних днів. Поля і луки, ліси і озера, річки і ставки Чорнобильщини тяжко уражені невидимою чорною хворобою.
Над куточком планети враз нависла чорна хмара лиха, яка почала поширюватися з блискавичною швидкістю й поливати цим лихом, як дощем, нашу рідну землю. Це страшне лихо - радіація.
Аварія призвела до небаченого забруднення біосфери, до появи на території України мертвої тридцятикілометрової зони, до радіоактивного опромінення тисяч людей.
Горе впало не тільки на Україну. Воно зачепило Білорусь і Росію.
Атомний вибух негативно вплинув на все живе. Сплюндровано тисячі гектарів родючих земель, втрачені величезні площі лісів. Сильними радіоактивними забрудненнями вражено 5 мільйонів га території України, більша частина яких - сільськогосподарські угіддя, забруднено 1,5 га лісів.
Вплив чорнобильської аварії на здоров’я людей дуже значний і буде проблемою не тільки для нас, а й для кількох прийдешніх поколінь. Небезпека нависла над усією планетою.

Велике лихо спіткало нашу землю. Чорнобильська аварія стала для нас уроком, за який заплачено дорогою ціною. Тож не треба повторювати помилок, давайте берегти оточуючий світ. Нашій планеті вистачить одного Чорнобиля. Настав час усій громадськості бити на сполох, рятувати своє майбутнє, майбутнє нації.
За днями дні, мина повільно рік,
За днями дні - і другого немає.
Нехай же лихо наше проминає
І в світі не повториться повік.
Хай стане мир міцнішим у стократ
Хай над землею чисте небо буде.
Чорнобиль - попередження, набат,
Його уроків людство не забуде.
Жадання людства - зупинити
Безодні атомної смерч.
Ми ж сівачі, ми - сонця діти -
Спроможні зупинити смерть.
Спинити вибухи ракети -
Роззброїти віки і дні,
Щоб сонце мирної планети
У кожнім сходило вікні.
Щоб трави, колоски і віття
Вогнем не перетліли в прах,
Щоб грізне ядерне плахіття
Не спалахнуло по світах.
Щоб наша дума і дорога
Єднали глибину і вись,
Вола чорнобильська пересторога:
- Людство, зупинись!!

 Безпека – це життя людини,

 Безпека – це наше майбуття.

 Прийміть до серця світ природи –

 Прекрасне буде всіх життя!

Тема: Безпечний Інтернет.

Мета: 

• сприяти обізнаності батьків про небезпеки, які існують в Інтернеті та про шляхи їх домогтися засвоєння батьками правил безпечної роботи в Інтернеті;
• навчитися відрізняти безпечний Інтернет від небезпечного та захищати себе від небезпеки в Інтернеті;
• дослідити позитивні і негативні наслідки Інтернету;
• мотивувати їх поширювати цю інформацію у своєму середовищі;
• виховувати інформаційну культуру батьків та їх дітей.

У даний час Інтернетом користується 710 029 070 людей. Найбільше зростання користуванням Інтернетом відбувається серед молоді.

У всьому світі діти та підлітки є найбільшими користувачами інформаційно-комунікативних технологій (ІКТ). Вони широко користуються мобільними телефонами, включаючи пересилки МSМ і  SМS, шукають інформацію на Інтернет-сторінках (повідомлення чи біографію письменників, композиторів, спортсменів та інших видатних людей), розвивають свій кругозір знань (шукають в Інтернеті ребуси, шаради, кросворди, головоломки та інші розвиваючі завдання для вивчення якої-небудь теми). Прочитують письменників твори, мають гарну підготовку до кожного уроку різних предметів.

Можна цікаво підготувати виховні чи інші класні, шкільні та позакласні заходи, які мають позитивні результати у вихованні молодого покоління. Можна ретельно самостійно підготуватись до іспитів (старшокласникам). Брати активну участь в електронних конкурсах, олімпіадах, конференціях… не тільки міських, обласних, але й у Всеукраїнських, Міжнародних. Школярі пишуть листи та відправляють їх через електронну пошту, створюють свої блоки, спілкуються в чатах та соціальних мережах, обмінюються музикою та фільмами, обговорюють проблеми в форумах, розвиваючи своє мовлення, пам’ять, використовують веб-камеру, skype, та грають в он-лайнові ігри.

Ніколи раніше не було так легко, швидко та зручно знайти людей будь-якого віку, соціального статусу, статі, національності, рівня досвіду й дискутувати ними на якісь завгодно теми, що є цікавими для певних груп.

Безумовно, Інтернет може бути не тільки безпечним, але й небезпечним. Надмірне перебування дітей за комп’ютером може призвести: до ізоляції сором’язливих дітей, відволікати їх від інших видів діяльності, таких як виконання домашньої роботи, заняття спортом, сон, спілкування з іншими дітьми, особливо нецензурною лексикою

В Інтернеті швидко розвивається злочинне спілкування. Агресивно налаштовані особи у своїй діяльності. Вони розповсюджують віруси, торгівлю людьми та дітьми через он-лайн, розповсюджують фільми з насильства та жорстокості над неповнолітніми, порнографії, зокрема, дитячої, залякування та приниження. Намагаються залучити неповнолітніх дітей до наркотичних засобів, суїциду, міжнаціональну та релігійну ворожнечу, расизм, фашизм, молодіжну агресивну течію, ігрову залежність з негативним змістом.

Коли ми потрапляємо до Всесвітньої мережі, ми наче виходимо з дому на вулицю, та нас оточують люди: хороші та погані, добрі та злі, розумні та не дуже. Ми свідомо здійснюємо пошук потрібної нам інформації. Інтернет є дуже широким джерелом інформації, іншими словами, інформаційним простором, у якому, як і в реальному житті, є хороші та погані сторони.

Дуже часто ми чуємо «– Дотримуйся правил дорожнього руху», «- Дотримуйся правил поводження з газом, пожежної безпеки», і ми спокійно реагуємо на це і виконуємо, бо знаємо, що це життєво необхідно. На заводі, чи на фабриці, і взагалі на будь-якому підприємстві, дорослі знають і дотримуються правил, щоб працювати безпечно, щоб ніщо не загрожувало не тільки їх життю, але і моральній та духовній рівновазі.

Так і ми працюючи в Інтернет, повинні з’ясувати, а які тут існують правила, і що нам потрібно знати і чого дотримуватися, щоб залишитися здоровою людиною з усіх боків.

Тому і тема батьківського уроку присвячена «Безпечному Інтернету».

Ви прослухали інформацію про «Безпечний Інтернет і когось ця інформація зацікавила, хтось задумався над своїм майбутнім життям, проблемами, а хтось із вас трішки, можливо, втомився слухати інформацію, тому я вам пропоную завдання, які ми разом з вами виконаємо.

Правила Інтернет-безпеки і Інтернет-етики для дітей і підлітків

• Ніколи не давайте приватної інформації про себе (прізвище, номер телефону, адресу, номер школи) без дозволу батьків.
• Якщо хтось говорить вам, надсилає вам, або ви самі віднайшли у мережі щось, що бентежить вас, не намагайтеся розібратися в цьому самостійно. Зверніться до батьків або вчителів – вони знають, що треба робити.
• Зустрічі у реальному житті із знайомими по Інтернет-спілкуванню не є дуже гарною ідеєю, оскільки люди можуть бути дуже різними у електронному спілкуванні і при реальній зустрічі. Якщо ж ви все ж хочете зустрітися з ними, повідомте про це батьків, і нехай вони підуть на першу зустріч разом з вами.
• Не відкривайте листи електронної пошти, файли або Web-сторінки, отримані від людей, яких ви реально не знаєте або не довіряєте.
• Нікому не давайте свій пароль, за виключенням дорослих вашої родини.
• Завжди дотримуйтесь сімейних правил Інтернет-безпеки: вони розроблені для того, щоб ви почували себе комфортно і безпечно у мережі.
• Ніколи не робіть того, що може коштувати грошей вашій родині, окрім випадків, коли поруч з вами батьки.
• Завжди будьте ввічливими у електронному листуванні, і ваші кореспонденти будуть ввічливими з вами.
• У електронних листах не застосовуйте текст, набраний у ВЕРХНЬОМУ РЕГІСТРІ – це сприймається у мережі як крик, і може прикро вразити вашого співрозмовника.
• Не надсилайте у листі інформації великого обсягу (картинки, фотографії тощо) без попередньої домовленості з вашим співрозмовником.
• Не розсилайте листи з будь-якою інформацією незнайомим людям без їхнього прохання – це сприймається як “спам”, і звичайно засмучує користувачів мережі.
• Завжди поводьтеся у мережі так, як би ви хотіли, щоб поводилися з вами!

Тема: COVID-19

Як захистити себе та рідних

Щоб уберегти себе та своїх близьких, необхідно чітко дотримуватися відповідних рекомендацій. Не займайтеся самолікуванням і одразу звертайтеся до сімейного лікаря, якщо відчули симптоми захворювання. Дана інформація розповідає  про основні засоби профілактики від COVID-19, а також алгоритм дій у разі підозри на коронавірусну хворобу. 

1. Онлайн-обстеження на COVID-19
2. Симптоми
3. Профілактика
4. Про засоби індивідуального захисту
5. Ритуальні заходи

1. Як я можу оцінити свої ризики захворіти на COVID-19?

Ви можете пройти онлайн-тест на уточнення наявних або вірогідних симптомів захворювання. Будьте поінформовані.
https://covid19.infermedica.com/uk/#0-99990

2. Маю симптоми COVID-19. Що робити?

1. Залишайтеся вдома.
2. Подзвоніть своєму сімейному лікарю.
3. Опишіть йому симптоми, історію подорожей. Розкажіть про те, чи були ви в контакті з людьми, які потенційно можуть бути інфіковані. Розкажіть про результати опитування, а також уточніть, на які саме запитання Ви дали стверджувальну відповідь. 
4. Виконуйте інструкції свого лікаря.
5. У невідкладних станах — температура вище 38, яка не збивається, та ускладнене дихання — терміново викликайте “швидку” за номером 103.

У разі виникнення запитань — звертайтеся за телефонами:

• Урядова гаряча лінія: 15-45
• Гаряча лінія МОЗ: 0 800 505 201
• Гаряча лінія ЦГЗ: 0 800 505 840

3. Як уберегтися? Рекомендації щодо профілактики COVID-19:

• мити руки з милом понад 20 секунд;
• не торкатися руками очей, носа, рота;
• чхати й кашляти —  у згин ліктя або прикриваючи рот і ніс серветками;
• регулярно провітрювати приміщення;
• дезінфікувати поверхні;
• дотримуватися дистанції у 1,5 метри з людьми;
• уникати рукостискань, поцілунків, обіймів.

4. Як правильно носити медичну маску та рукавички?

Закиньте гумки за вуха, розправте маску, щоб вона прикривала ніс та рот, обтисніть носову пластину.
Маску слід змінювати, щойно вона стала вологою.
Маску слід змінювати щочотири години.

Не можна чіпати зовнішню частину маски руками. Якщо доторкнулися, помийте руки з милом чи обробіть спиртовмісним антисептиком.
Не можна використовувати маску повторно.
Не можна використовувати марлеві маски, вони не забезпечують належного рівня захисту.

Як знімати маску: не торкайтеся до її зовнішньої поверхні — зніміть маску за гумки, згорніть і викиньте у смітник.

5. Як проводити ритуальні обряди в період карантину?

МОЗ рекомендує при проведенні ритуальних обрядів не збиратись групою  понад 10 осіб, не більше 1 особи на 10 квадратних метрів, безпечна дистанція у 1,5 метра між присутніми, заборонено цілувати тіло померлої особи через ризик інфікування, поховання або кремація тіла мають здійснюватися у щільно закритій труні, органи місцевого самоврядування здійснюють облік осіб, присутніх при похованні.

Як говорити зі своїми дітьми про коронавірусне захворювання 2019 року (COVID-19)?

8 порад, як заспокоїти і захистити дітей

Нині, коли ви так багато чуєте про коронавірус, легко відчути інформаційне перенасичення. Якщо ваші діти відчувають тривогу, це також зрозуміло. Дітям може бути важко зрозуміти те, що вони бачать в інтернеті чи по телевізору (або чують від інших людей), тому вони можуть бути дуже вразливими до тривоги, стресу і смутку. Але відкрите обговорення та ваша підтримка допоможуть їм зрозуміти ситуацію, дотримуватися правильної поведінки й навіть зробити позитивний внесок для інших.

1.  Ставте відкриті запитання та слухайте

Спочатку запропонуйте дитині обговорити проблему. Дізнайтеся, що саме діти вже знають, і дозвольте їм визначати напрямок розмови. Якщо діти ще маленькі й не чули про спалах, можливо, вам не потрібно піднімати це питання: просто нагадайте їм про хороші гігієнічні практики, не створюючи нових побоювань.

Переконайтеся, що ви в безпечному просторі. Нехай дитина скаже все, про що думає, не обмежуйте її у цьому. Допомогти почати розмову можуть малювання, розповіді й інші види діяльності.

Найголовніше — не применшуйте і не уникайте побоювань дітлахів. Визнавайте почуття дітей та запевняйте їх, що боятися — це природно. Покажіть, що ви слухаєте їх, приділяючи всю свою увагу. Давайте зрозуміти, що діти можуть поговорити з вами та своїми вчителями, коли захочуть.

2.  Будьте чесні: поясніть правду словами, зрозумілими для дітей

Діти мають право на правдиву інформацію про те, що відбувається у світі. Але дорослі несуть відповідальність за те, щоб захистити їх від стресу. Використовуйте мову, відповідну віку, спостерігайте за реакцією і будьте чутливі до рівня тривоги дітей.

Якщо ви не можете відповісти на їхні запитання, не намагайтеся вигадати правильну відповідь. Використовуйте це як можливість разом ознайомитися з інформацією. Її чудовими джерелами є вебсайти міжнародних організацій, наприклад, ЮНІСЕФ та Всесвітня організація охорони здоров’я. Поясніть, що деяка інформація в інтернеті не є точною і краще довіряти експертам.

3. Покажіть їм, як захистити себе та своїх друзів

Один із найкращих способів уберегти дітей від коронавірусу та інших захворювань — просто заохочувати їх регулярно мити руки. Це не повинно перетворитися на страшні розмови.

Ви також можете показати дітям, як прикривати обличчя під час кашлю чи чхання згином ліктя, пояснити, що краще не перебувати надто близько до людей, у яких є ці симптоми, і попросити їх говорити вам, якщо вони починають відчувати, що у них лихоманка, кашель або ускладнене дихання.

4. Запевніть їх, що все буде добре

Коли ми бачимо безліч сюжетів, які непокоять усіх, на телебаченні чи в інтернеті, здається, що криза просто оточила. Діти можуть не розрізняти зображення на екрані та реальність навколо себе. Вони можуть вірити, що їм загрожує небезпека. Ви допоможете дітям впоратися зі стресом, граючи чи відпочиваючи з ними, коли у вас є змога. Дотримуйтеся регулярних процедур і розкладу, наскільки це можливо, особливо перед сном, або допомагайте створювати новий розклад у нових умовах.

Якщо у вашому районі спалах захворювання, нагадайте своїм дітям, що вони, ймовірно, не підхоплять інфекцію, що більшість людей, які мають коронавірус, не хворіють тяжко, і що багато дорослих наполегливо працюють над тим, щоб зберегти вашу родину.

Якщо ваша дитина почувається погано, поясніть, що їй доведеться залишитися вдома або в лікарні, оскільки це безпечніше для неї та її друзів. Скажіть їй, що ви знаєте, що часом це важко (можливо, страшно чи нудно), але дотримання правил допоможе зберегти всіх у безпеці.

5. Перевірте, чи не відчувають вони стигму та чи вони її не поширюють

Спалах коронавірусу приніс численні повідомлення про расову дискримінацію у всьому світі, тому важливо переконатися, що ваші діти ані зазнають булінгу, ані сприяють йому.

Поясніть дітям, що коронавірус не має нічого спільного з тим, який хтось має вигляд, звідки походить чи якою мовою говорить. Якщо дітей обзивають або знущаються над ними в школі, вони повинні відчувати і мати змогу безпечно розповісти про це дорослим, яким вони довіряють.

Нагадайте своїм дітям, що кожен і кожна має право бути в безпеці в школі. Знущання — це завжди неправильно, і всі ми повинні робити все, щоб добре ставитися та підтримувати одне одного.

6. Шукайте помічників

Дітям важливо знати, що люди допомагають одне одному добрими вчинками.

Поділіться зокрема історіями медичних працівників, вчених і молодих людей, які працюють над тим, щоб зупинити спалах. Якщо діти знають, що співчутливі люди докладають зусиль для їхнього захисту, це запокоює.

7. Дбайте про себе

Ви краще допоможете дітям, якщо піклуватиметеся про себе. Діти бачать, як ви реагуєте на новини. Тому для них важливо розуміти, що ви спокійні й не панікуєте.

Якщо ви занепокоєні або засмучені, знайдіть час для себе і зверніться до інших родин, друзів та людей у ​​вашій громаді, яким ви довіряєте. Приділіть трохи часу заняттям, які допоможуть вам розслабитися та відновити сили.

8. Обережно закінчуйте розмови

Дітям важливо знати, що вони не залишаться на самоті з бідою. Коли ви завершуєте розмову про дражливі речі, оцініть рівень тривожності дитини: спостерігайте за мовою тіла, оцінюйте, чи використовує вона звичайний тон голосу, і дивіться, як вона дихає.

Нагадайте дітям, що вони можуть у будь-який час поговорити з вами на будь-які інші теми, зокрема на складні. Нагадуйте, що ви піклуєтеся про них, слухаєте їх і що вони можуть звернутися до вас завжди, коли занепокоєні.

8      Травня – день пам’яті та примирення
9      Травня – День перемоги над нацизмом у другій світовій війні   

Задихалося літо від спеки,

І сивіли від спраги лани.

В синім небі кружляли лелеки,

А земля – в димовищі війни.

Друга світова війна стала найбільш кривавою і жорстокою в історії людства (загинуло від 50 до 85 мільйонів людей).

Україна вшановує пам’ять кожного, хто боровся з нацизмом, а також інших жертв війни. Та війна стала можливою через змову антигуманних режимів – нацистського і радянського, які ставили геополітичні інтереси вище прав і свобод людини. Крім того, слабкість, страх і нерішучість міжнародної спільноти заохочували агресорів до все більшого розмаху злочинів. Українці воювали на боці антигітлерівської коаліції (Об’єднаних Націй) і зробили значний внесок у перемогу над нацизмом та союзниками гітлерівської Німеччини. Ціною цього стали надзвичайні втрати упродовж 1939–1945 років – українців та інших народів, які проживали на нашій землі й боролися проти тоталітарних режимів. Тоді загинуло понад вісім мільйонів осіб. Ми добре знаємо ціну війни, тому плекаємо мир.

Війна це не лише танки, гармати і видовищні бої – війна це мільйони маленьких і великих людських бід, які тривали роками.  Зараз, як і в роки Другої світової війни, Україна воює з агресором. Сьогодні це путінська Росія, яка посягає на нашу територіальну цілісністьнамагається зруйнувати міжнародну систему безпеки і потенційно загрожує миру у всій Європі. Ця боротьба триває щоденно вже шість років і ми не маємо права програти, бо, як і 75 років тому, захищаємо рідну землю, боронимо своє право вільно обирати майбутнє. Для нас це війна за свободу, цивілізованість, демократію та європейські цінності проти імперських амбіцій підступного агресивного сусіда-злочинця. Міць наших збройних сил є запорукою існування держави та збереження прав людини для громадян. Жодна країна не може претендувати на визнання власної виняткової ролі у перемозі над нацизмом. Перемога – плід титанічних зусиль десятків держав та сотень народів. Так само неприпустимими є спроби прикриватися моральним авторитетом переможця у Другій світовій для ведення агресивної політики у наш час.

Історична довідка  від Українського інституту національної пам’яті

Друга світова війна – глобальний військовий конфлікт в історії Землі та причина найбільших трагедій ХХ століття. У війні взяли участь 80 % людства, бойові дії велися у 2/3 існуючих на той момент держав. Війна розпочалася 1 вересня 1939 року із вторгнення військ нацистської Німеччини до Польщі, а завершилася 2 вересня 1945-го беззастережною капітуляцією Японії. Під час війни були здійснені найбільші в історії злочини проти людства (зокрема, Голокост), а також уперше і востаннє використана атомна зброя. До армій ворожих сторін було залучено понад 110 мільйонів солдатів, загальні втрати військових та цивільного населення складають від 50 до 85 мільйонів осіб. За результатами війни було створено ООН (Україна – один із засновниць) і сформовано нову систему міжнародних відносин.

День Європи в Україні: жити в центрі Європи - бути європейцем!

В травні  українці відзначають день спільних цінностей, спільної історії всіх націй континенту

Слово "Європа" для кожного українця вже стало знаковим і означає значно більше, ніж частина світу, в якій ми живемо. З географічним розташуванням нам пощастило: ми народилися в самій душі Європи – в її географічному центрі.

У 1887 році на Закарпатті, у Верхньотисинській улоговині на правому березі Тиси, було встановлено двометровий геодезичний знак, що позначає географічний центр Європи. Його координати: 47 ° 563" північної широти і 24 ° 1130" східної довготи.

Утім географічні точки – це далеко не все, що вбирає це ємке слово "Європа": це і шлях, напрям, устремління, боротьба і сподівання. І те, що воно не стало фата морганою, маревом, яке поманило і зникло, свідчить сьогоднішній день, який відзначається на державному рівні.

 Ми наближали День Європи

Заслуга українців у цьому, як свідчить історія, особливо новітня, - неоціненна. Але спочатку – про історію виникнення цього дня у світі.

День Європи – зародився ще 9 травня 1950 року в Парижі.  Саме того дня міністр закордонних справ Франції Робер Шуман закликав Францію, Німеччину та інші європейські країни об’єднати їхні вугільну та сталеливарну галузі промисловості, що становили основу нарощування військової техніки, в нову наднаціональну модель життя. Завдяки такому симбіозу економічних зусиль і розподілу досягнутих результатів європейські країни уникнули накопичення військової могутності одна проти одної, що і забезпечило мир в Європі. Ці підвалини спільної справи вибудувалися в спільний "Європейський дім" у 1985 році на Саміті Ради ЄС у Мілані, де вирішили увічнити день проголошення Декларації Шумана та постановили щорічно відзначати День Європи.

Так народилася нова, унікальна, мирна і успішна модель співіснування народів великої частини світу, що грунтується на принципах співробітництва, взаємоповаги і взаємопідтримки, свободи, верховенства права і  демократії.

У Брюсселі, де перебувають керівні органи ЄС, а також у країнах-учасницях ЄС, щорічно цього дня проходять урочисті заходи.  Головна їх мета – дати можливість кожному мешканцю великого континенту відчути себе у "Європейському домі" вільним і захищеним, незалежно від його громадянства і національної приналежності.

 Українська дата Дня Європи

Щоб не накладати і не асоціювати святкування цього дня з Днем перемоги, в Україні прийнята своя дата. З 2003 року в третю суботу травня в Україні відзначається День Європи відповідно до Указу Президента № 339/2003 від 19 квітня 2003 року. Слід відзначити, що Україна – єдина держава, яка святкує День Європи, не будучи дійсним членом Європейського Союзу. І це також добрий знак, оскільки, сказавши "а", треба говорити і далі, а початок справи – це вже 50 відсотків успіху.

У березні 2014 року Верховна Рада України прийняла Постанову "Про підтвердження курсу України на інтеграцію до Європейського Союзу та першочергові заходи у цьому напрямі", в якій підтвердила мету українців бути у Європейському Союзі.  Було також відзначено, що Україна як європейська держава, яка поділяє спільну історію та цінності з країнами Європейського Союзу, має право подати заявку на набуття членства у Європейському Союзі відповідно до статті 49 Договору про Європейський Союз.

У 2014 році була підписана та ратифікована Угода про асоціацію між Україною та ЄС, а відтак утворилися партнерські відносини між сторонами. Україна сприйняла укладення Угоди як черговий крок на шляху до досягнення кінцевої мети європейської інтеграції - набуття повноправного членства України в Європейському Союзі.

Ми, українці, відчуваємо, що ситуація в Україні та події навколо нашої держави займають одне з головним місць у рамках Спільної зовнішньої та безпекової політики ЄС. "Українське питання" в різних нюансах дуже часто – на порядку денному   Європейського Союзу.

Чому ми святкуємо цей день?

Святкуємо, не будучи членами ЄС, бо:

- впевнені, що питання членства в ЄС - лише питання часу;

 - так формується позитивна громадська думка щодо євроінтеграційного курсу України;

- так ознайомиться якнайбільше людей з європейськими цінностями та традиціями;

- це популяризація загального європейського культурного надбання серед громадськості, зокрема, молоді;

- це залучення населення регіонів України до діяльності, пов’язаної з інтеграцією країни до ЄС.

Українці у Європі

Ми не лише територіально перебуваємо в серці Європи, а й ментально. Наші земляки стали видатними діячами науки і культури світу, Європи, справили значний вплив на інші галузі європейського життя.  

Приємно усвідомлювати, що українців підтримує світ, що ми особливо відчули останнім часом.  

Відомий український художник Едуард Межул  має своє родинне коріння в Латвії і часто відвідує цю країну. Він з приємністю відзначає те, що латвійці, естонці справді з відчуттям єдиної родини ставляться до українців. Художник розповідає, що, побувавши в країнах Європи, виникає ще більше бажання розбудовувати і свою країну в такому ж напрямі.

"Ми і так маємо багато спільного з латвійцями, - говорить митець. – Приміром, у культурному відношенні: любов до танців, зокрема народних, до хорового співу, схожі  навіть народні костюми, орнаменти. Ми схожі ментально, духовно, за рівнем освіти і науки". Отже, і справедливо можемо називати себе європейською нацією.

"Але бути членом ЄС – це і велика відповідальність, - продовжує Едуард Межул. – Мене приваблює в Латвії надзвичайна чистота на вулицях, утім, санітарні норми дотримані всюди. Вимоги до харчових продуктів надзвичайно високі: стихійних базарів не існує загалом, а продукти в магазинах, термін дії яких добігає кінця, віддаються в зоопарки. Нема жебраків, загалом діє заборона жебракувати. Дуже легко вирішуються справи з оформленням документів - нема адміністраторів, усе в електронному вигляді. Скайп, до речі, придумали естонці, що також сприяє значно простішому документообігу. Дієва страхова медицина, не говориться про корупцію, рівень зарплати - 370-1000 євро.  Сучасні автобуси, електрички, міжміські перевезення не дорожчі, ніж у нас. Власна армія невелика – країна ж під опікою НАТО".

Отож нам є над чим працювати, каже художник, і починати треба із себе, буквально з власної поведінки, з паління в людних місцях, папірця з-під морозива, який не долетів до урни… Бо відчути себе справжніми українцями можна буде не лише тоді, коли ми станемо повноправним членом європейського співтовариства, а коли будемо невпинно дбати про власний культурний рівень, орієнтуватися на новітнє, усвідомлювати власну гідність.

Звісно, ми працюємо і розвиваємося в цьому напрямі - усвідомлено і цілеспрямовано. Економічно наш європейський напрям – це прагнення до вільної торгівлі та ринкового розвитку народного господарства, з погляду науки – бажання інтегруватися в загальноєвропейську і світову науково-дослідницьку мережу, почуватися гідними і повноправними відкривачами і дослідниками. Прагнемо жити в мирі.

І з усіма цими устремліннями і бажаннями ми сьогодні ми відзначаємо День Європи. І цьому святі також відчувається євроінтеграція. Гасло "Ми йдемо в Європейський дім" має цілком реальні обриси, з чим ми себе і вітаємо! 

Година пам’яті:  «А ПАМ'ЯТЬ СВЯЩЕННА…»

 

                                             Гула, стогнала і ревла земля,

Сивіли в горі мати і кохана.

        В огні була Вкраїнонька моя —

         Була війна жорстока. ІІ Світова.

Живі і мертві, мертві і живі

  Герої наші — воїни-солдати.

        Ми знаємо: у тій страшній війні

         Змогли либонь ви ворога здолати.

 ДДорогі учні!

У У ці останні дні жовтня 1944 року міста і села України були остаточно звільнені від німецько-фашистських загарбників. Пам'ять про тих, хто не шкодував себе, рятував рідну землю і приніс перемогу над окупантами, живе і нині.

  Сьогоднішню годину пам'яті «А пам'ять священна…» ми приурочуємо 76-тій річниці визволення України від німецько-фашистських загарбників. Линемо синівською пам'яттю в минуле і згадаємо про наших визволителів.

 Вічний вогонь палає,

          Дзвонить у долі століть.

          Вічний вогонь закликає:

          Щастя живих бережіть!

          Вічний вогонь клекоче:

          Люди, не треба війни,

          Щоб не вмирали дочки,

          Сестри, батьки і сини.

                    Гранітні плити плачуть під ногами,

                    Стукоче серце в грудях, ниє спина. ˗

                    Синочку рідний, йди в обійми мами.

                    Я пригорну до тебе свої руки,

                    Зцілую рідні-рідні оченята…

                    Як важко було у часи розлуки

                    Без тебе жити і без твого тата.

                    Тече сльоза і падає на плити.

                    Із стели очі дивляться хлопяʼчі.

                    Їм тільки жити, жити і творити.

                    Вони ж навік залишаться дитячі.

                    Стоїть старенька й плаче, ні — ридає!

                    Перед очима в неї похоронка

                    І бій, що котрий день вже не згасає,

                    І у землі — пекуча та воронка.

                      ˗ Синочку, рідний, чуєш, як курличуть

                    У синім небі сумно журавлі?

                    Вони тебе до себе, сину, кличуть,

                    А ти лежиш в холодній цій землі.

                    ˗ Я чую, мамо, чую, як співають

                    Мені над Україною пісні.

                    Ти не журись, я крила розпростаю

                    І прилечу до тебе уві сні.

                    Знайомим рушником зітру сльозу

                    І поцілую в сивеє чоло.

                    О, сину рідний, мій єдиний сину!

                    Як хороше тоді б мені було!..

                    Стоїть старенька мати на могилі

                   І навіть квіти плачуть мовчазні…

                    Від сина погляд відвести не в силі,

                    А син довічно житиме у сні.

        День визволення України від фашистських загарбників — це день пам’яті, яке відзначається в Україні щорічно 28 жовтня, у день остаточного вигнання військ нацистської Німеччини та її союзників під час Другої світової війни за межі сучасної території України.

 У цей день ми схиляємо голови перед пам'яттю загиблих воїнів-визволителів та вклоняємося живим учасникам тих героїчних подій. Подвиг наших ветеранів – це еталон мужності, патріотизму, сили волі та справедливості. Ми зберігаємо правдиву історію великої перемоги нашого народу, адже це складає міцну основу для єдності майбутніх поколінь.

            Ми не були в бою, та бій той відчуваєм.

                              Чому і як живе у нас незнаний бій?

                              Чому до ворога ми, як вогонь, палаєм?

                              І день той в пам'яті тримаємо своїй. У ході ІІ Світової війни 1939–1945 років саме на території України відбулися ключові битви за визволення Європи від фашизму. 

 Форсування Дніпра -  одна з найбільших в світовій історії воєнних операцій - участь у ній брали понад два з половиною мільйони солдатів, більш як дві тисячі танків та близько трьох тисяч літаків.

1944 р. радянське командування силами чотирьох Українських фронтів, які налічували понад 2,3 млн. осіб, здійснило серію блискучих наступальних операцій, остаточно визволивши територію України. Нашим військам протистояла гітлерівська група армій «Південь»,  яка налічувала 1,8 млн. осіб.

 У результаті великих боїв радянські війська при звільненні України здійснили 35 наступальних операцій. Внаслідок Корсунь- Шевченківської операції з 24 січня - 17 лютого 1944 року було оточено 10 дивізій противника.

Наступ 22 березня - 16 квітня 1944 року на Півдні став вирішальним: звільнено Миколаїв, Одесу, Херсон, всю Правобережну Україну, внаслідок чого радянські війська вийшли на кордон з Румунією. Наступ у квітні 1944 року в Криму повністю ліквідував німецьке угрупування на південному відрізку фронту. 9 травня 1944 року було звільнено Севастополь.

 У ході Львівсько-Сандомирської операції 13липня - 27 серпня 1944 року війська Червоної Армії визволили західні області України, вийшли на територію сусідньої області. У вересні - жовтні  1944 року була проведена Східно-Карпатська наступальна операція.

 8 жовтня було звільнено від фашистів останній населений пункт України — селище Лавочне Дрогобицької (нині Львівської) області. 14 жовтня 1944 р. відбулось урочисте засідання в Києві з нагоди визволення України.

 28 жовтня 1944 р. визволено Ужгород — останній населений пункт у межах сучасних кордонів України. Таким чином, у результаті проведених у січні - жовтні 1944 року чотирма Українськими фронтами наступальних операцій було звільнено Україну від німецько-фашистських загарбників.

 Отже, битва за визволення України тривала 22 місяці . Після вигнання ворога з української землі бойові дії перемістилися на територію Центральної та Південно-Східної Європи. Війська 1-го Українського фронту визволяли від гітлерівських загарбників польські землі, а у квітні-травні 1945 р. разом з Білоруськими фронтами провели Празьку операцію, у ході якої був завершений розгром нацистської Німеччини, штурмували Берлін. 2, 3, 4-й Українські фронти взяли участь у звільненні від нацистської окупації Румунії, Угорщини, Болгарії, Югославії, Австрії, Чехословаччини. Війська 2-го Українського фронту брали участь і в розгромі Квантунської армії Японії на Далекому Сході.

 За підрахунками істориків, у ході воєнних дій на території України загинуло близько трьох мільйонів радянських воїнів, понад два мільйони українців було вивезено для примусової праці до Німеччини під час окупації.

 На території України цілком чи частково було зруйновано понад 700 міст, 28 тисяч сіл, близько 10 мільйонів людей залишились без даху над головою, знищено понад 16 тисяч промислових підприємств.

 Воїни-українці зробили вагомий внесок у перемогу над нацистською Німеччиною та її союзниками. Радянськими бойовими нагородами було відзначено 2,5 млн. осіб., які очолювали більше половини з 15 фронтів, що діяли в період боротьби з німецько-фашистськими загарбниками. 

 На відзнаку мужності й героїзму українського народу, який захищав свою землю від поневолювачів, почесне звання «Місто-герой» було присвоєно містам Київ, Одеса, Керч і Севастополь.

 73 роки відділяє нас від тих днів, коли Україна була звільнена від фашистських загарбників. Та скільки б не пройшло років і десятиріч, ми завжди будемо звертатися до тих історичних подій, що знаменують перемогу життя над смертю, розуму над безумством, гуманності над варварством.

73 роки минуло з тих пір, коли наші солдати прогнали гітлерівських нацистів з рідної землі, проте відлуння тих років ми чуємо і сьогодні. До сих пір заходимо могили невідомих солдат, відкриваємо нові факти про війну, отримуємо загублені листи з минулого.

                                     Десь там, в історії, гудуть фронти,

Клекоче пеклом знавісніла битва...

Солдаток плач,  скорбота сироти,

І матерів свята молитва

                                     За тих синів, що не вернулись з бою,

Сміливо йшли в останню штикову

Десь там під Києвом чи під Лозовою

Й навіки падали в траву...

                              Десь там, в історії... Та кров холоне й нині,

В зажурі вічній наші матері...

Я хочу щастя милій Україні,

Я хочу миру на моїй землі!

Дорогі діти, я хочу побажати миру і злагоди в кожній оселі і в нашій країні!

Профілактика отруєнь хімічними речовинами

За даними Всесвітньої Організації охорони здоров’я, серед летальних випадків гострих отруєнь – 17,5% реєструється серед осіб дитячого віку. Кількість летальних випадків від гострих отруєнь посідає 4-те місце у структурі дитячої смертності, поступаючись лише травмам, опікам та утопленням, і перевищує кількість смертей від дитячих інфекцій. Про це інформує Львівський міський відділ ДУ «Львівський обласний лабораторний центр МОЗ України».

---

Отруєння, або екзогенні інтоксикації – це патологічні стани  організму, що виникають внаслідок дії на нього токсичних речовин, особливо лікарських препаратів, речовин виробничої та побутової хімії, рослинних і тваринних отрут.

Найчастіше у дітей виявляють отруєння речовинами, що потрапляють до організму через шлунково-кишковий тракт. Першість, згідно сучасних статистичних даних, займає отруєння лікарськими засобами. Статистика свідчить, що діти у віці до 1 року становлять близько 5% від загального числа дітей з отруєннями, 1-3 роки - 40%, 4-7 років - 14%, 8-11 років - 15%, 12-14 років - 27%.

Серед причин виникнення отруєння виділяють випадкові й навмисні отруєння. Причинами випадкових отруєнь у дитячому віці можуть бути передозування медичними препаратами, помилковий прийом одного препарату замість іншого, прийом всередину медикаментів для зовнішнього застосування, цікавість і/або прийом під час гри, при зберіганні ліків або інших хімічних речовин у доступному для дитини місці. Навмисні ж отруєння пов’язані зі свідомим застосуванням токсичної речовини з метою суїциду або його імітації, з метою вбивства дитини (кримінальні отруєння).

Протягом останніх кількох років зросла  кількість дітей і підлітків,  які поступають   до дитячих відділень інтенсивної терапії з отруєнням етанолом. Етанол має психотропну й наркотичну дію на центральну нервову систему, а продукти його розпаду – ацетальдегід та оцтова кислота – токсичний вплив на весь організм. Це пов’язано, з одного боку, з розширенням вікових меж пацієнтів, що підлягають госпіталізації до дитячого стаціонару (до 18 років), з другого – з  деякими соціальними аспектами суспільства й особливостями виховання дітей.

Щоб уникнути небажаних випадків, батькам треба пам'ятати, що небезпечними для дитини можуть бути:

– кімната, спальня, де зберігаються медикаменти, парфуми, косметика, цигарки, алкогольні напої;

– кухня, де зберігаються медикаменти, засоби для чищення та миття посуду, раковин, каналізаційних труб, оцет, засоби для знищення комах, а також цигарки, алкогольні напої;

– ванна кімната - засоби для прання та відбілювання, чищення каналізації, косметика, парфуми;

– комора - засоби для знищення комах,  бензин, лаки, розчинники;

– жіноча сумка - медикаменти, косметика, парфуми, цигарки.

Батькам треба пам'ятати, що необхідно обережно ставитися до всіх хімічних речовин, якими вони користуються у побуті, а не тільки до тих, небезпека яких їм відома. Те, що безпечно для дорослих, може виявитися отрутою для дітей. При відповідальному ставленні до виконання простих правил збереження та використання хімічних речовин, можна запобігти випадкам гострого отруєння дитини.

Основні рекомендації щодо запобігання гострих отруєнь у дітей:

– зберігати медикаменти в окремому, недосяжному для дитини місці; якщо дитина повзає – на рівні зросту дорослої людини, якщо ходить

– зачиняти медикаменти під ключ, зберігати ліки в упаковці, в якій вони продавалися;

– не приймати ліки в присутності дитини, тому що вона буде повторювати ваші дії за вашої відсутності;

– використовувати ліки суворо за інструкцією! З’ясуйте  у лікаря чи аптечного працівника, чи дозволяється використовувати саме цей препарат при лікуванні дитини і пам'ятайте, що прийом більшої дози за один раз не гарантує швидшого одужання, тому треба контролювати дозу при разовому прийомі та не збільшувати кратність цієї дози;

– у присутності дитини не повертатися спиною до відкритої тари та ємностей, в яких знаходяться медикаменти чи засоби побутової хімії, особливо рідких форм, тому що за вашою спиною залишається неконтрольована, небезпечна та досяжна для дитини отрута;

– не зберігати хімічні речовини в пляшках з-під харчових продуктів (води, соків). При переливанні або пересипанні хімічних речовин у інші об'єми, необхідно підписувати їх вміст. Тару з-під хімічних речовин не можна використовувати для зберігання харчових продуктів;

– зберігати хімічні речовини окремо від харчових продуктів для запобігання випадкового їх потрапляння при приготуванні страв;

– не зберігати засоби боротьби з сільськогосподарськими шкідниками та добрива у житлових приміщеннях;

– не зберігати медикаменти та засоби побутової хімії із закінченим терміном  використання;

– не проводити дезінсекційних, дезінфекційних, лакофарбувальних робіт у  присутності маленьких дітей, стежити за якісним провітрюванням приміщень при пічному опаленні та закінченні вищезгаданих робіт.

Необхідність виконання цих правил безпеки треба пояснювати всім членам родини та особам, які здійснюють догляд за дитиною, особливо тим, хто постійно приймає ліки та у яких буває дитина. Довіряти догляд за малюками та дітьми  можна лише людині, яка усвідомлює та здатна виконувати основні правила безпеки поводження з хімічними речовинами у побуті.

Із врахуванням віку дитини необхідно роз'яснювати їй основні правила безпеки. Роз'ясніть дитині, що ліки та засоби побутової хімії – це не іграшки, їх можна використовувати лише за призначенням. Не треба обдурювати дитину, кажучи їй, що вона ковтає цукерку, а не таблетку чи драже.

Діти середнього шкільного віку та підлітки не менше малюків потребують уваги батьків. У цьому віці частіше виникають гострі отруєння дитини алкогольними напоями. Серед підлітків підвищується ризик залучення дитини до вживання речовин, які загрожують розвитком хімічної залежності (психотропні, наркотичні речовини).

При встановленні контакту чи підозрі на контакт дитини з хімічною речовиною (наприклад, дитина тримає у руках, не вистачає декількох таблеток в упаковці, розжувала щось, мабуть, ковтнула та інше) та перших ознаках отруєння (нудота, слабкість, змарнілість, сонливість, втрата свідомості, галюцинації, неадекватна поведінка), необхідно вжити таких   заходів:

– негайно викликати швидку медичну допомогу за телефоном 103.

– припинити подальший контакт із речовиною;

– видалити, забрати залишки речовини з рук чи рота дитини;

– промити водою шкіру, слизові оболонки рота або очей;

– при потраплянні хімічної речовини через органи дихання – забезпечити доступ свіжого повітря;

– дати дитині активоване/біле вугілля (згідно з інструкцією щодо його використання та з врахуванням віку дитини);

– при можливості з'ясувати, яка речовина викликала отруєння. Необхідно зберегти залишки цієї речовини або її упаковку. Це збереже час лікарю при визначенні ним необхідних лікувальних заходів та призначенні антидотів.

 

28 червня - День Конституції України

28 червня 1996 року Верховна Рада України ухвалила Конституцію України. Це стало важливою віхою українського державотворення. Конституцiя становить ядро нацiональної правової системи. Вона фiксує головні юридичні та полiтичні аспекти відносин між державою та суспільством: від забезпечення прав i свобод людини до подальшого розвитку держави. У цьому полягає соцiальна цiннiсть Основного закону.

Ключові тези щодо української Конституції

Конституція України 1996 року не виникла на порожньому місці. Історія українського конституціоналізму має глибоке історичне коріння та тяглість.

Перша відома кодифікація права на українських територіях відбулася за часів Давньої Русі і була зафіксована в “Руській Правді” (ХІ–ХІІ століття). Наступні історичні епохи продемонстрували безперервний пошук шляхів, методів та інструментарію для оформлення і закріплення основних принципів суспільно-державної взаємодії.

Український конституціоналізм має власні особливості. Найголовніші з них – демократизм, повага до суспільних та індивідуальних прав. Ці засади формувалися протягом століть у відповідності до національного характеру українців, способу життя, цінностей і суспільних відносин.

Український конституціоналізм інколи випереджав європейський. Йдеться про конституцію Пилипа Орлика 1710 року – “Договір та Встановлення прав і вольностей Війська Запорозького та всього вільного народу Малоросійського між Ясновельможним гетьманом Пилипом Орликом та між Генеральною старшиною, полковниками, а також названим Військом Запорозьким, що за давнім звичаєм і за військовими правилами схвалені обома сторонами вільним голосуванням і скріплені найяснішим гетьманом урочистою присягою”. Це правова пам’ятка, в якій уперше в Європі обґрунтовується можливість існування парламентської демократичної республіки.

Основоположні акти Української Народної Республіки та ЗУНР продемонстрували правову та політичну зрілість нашої нації під час боротьби за державність у 1917–1921 роках. Конституціотворчі традиції були продовжені 15 березня 1939 року. Тоді в Хусті Сойм Карпатської України проголосив її незалежність і ухвалив два закони, що мали статус конституційних і визначали форму державного правління. Зокрема, підтверджували, що Карпатська Україна є республікою на чолі з президентом, обраним Соймом, державною мовою проголошено українську, затверджено національний синьо-жовтий прапор, гімн – пісню “Ще не вмерла Україна”, герб – сполучення крайового герба з національним (тризуб Володимира Великого з хрестом на середньому зубі).

Програмні документи Української головної визвольної ради як підпільного парламенту часів Другої світової війни засвідчили прагнення учасників визвольного руху дотримуватися принципів демократії навіть у найважчих умовах підпільно-партизанської боротьби.

У конституційному процесі незалежної України відбився непростий шлях молодої демократії до соціально-правових стандартів та цінностей об’єднаної Європи.

Історична ретроспектива

Конституція України постала не на порожньому місці. Біля її витоків – “Руська правда”, “Литовські статути”, акти періоду Гетьманщини (“Березневі статті” тощо) – конституційні акти, що ставили Україну в один ряд з іншими європейськими країнами. Особливе місце в цьому переліку займає Конституція Пилипа Орлика 1710 року. У цьому документі задекларовано основні засади розбудови демократичної держави.

У період Української революції 1917–1921 років конституційний процес розпочався відразу після проголошення Першого універсалу Центральної Ради. 29 квітня 1918 року Центральна Рада прийняла Конституцію Української Народної Республіки. УНР проголошувалася суверенною державою, “самостійною і ні від кого незалежною”.

Державотворчі процеси цього періоду були припинені тривалою окупацією українських земель східним сусідом. Свого часу абсолютна монархія Російської імперії не потребувала будь-яких конституцій. Натомість Радянський Союз, де авторитаризм і тоталітаризм досягли крайньої стадії, навпаки, за кілька десятиліть наплодив таку кількість основних законів, якої для цивілізованих країн вистачило б на тисячоліття. Втім, усі вони лише декларували певний набір демократичних цінностей, за ширмою яких поставала нова імперія, набагато страшніша за всі попередні.

Першу радянську Конституцію України прийняли у березні 1919 року, яка  була калькою Конституції Російської Федерації. Світле майбутнє мала уособлювати диктатура пролетаріату і повна солідарність з іншими радянськими республіками задля “спільної боротьби за торжество світової комуністичної революції”. Після утворення у 1922 році СРСР, загальносоюзну Конституцію прийняли в 1924-му. На ХІ Всеукраїнському з’їзді рад 1929-го оформлено нову Конституцію УСРР.

Поки українці через колективізацію, розкуркулення та Голодомор-геноцид на практиці знайомилися з тріумфом радянської “демократії”, у Кремлі відреагували на подію “величезного історичного значення” – побудову соціалізму в СРСР. У 1936 році постала нова, так звана “сталінська”, Конституція СРСР. Вона законодавчо закріпила перемогу соціалізму. Конституція мала низку демократичних новацій (щоправда, суто демагогічних): загальне, рівне і пряме виборче право; таємне голосування; право на працю і відпочинок, матеріальне забезпечення у старості; навіть свобода совісті, слова, друку, зборів і мітингів. Чергова Конституція УРСР 1937-го повторила положення союзного документу, максимально обмеживши  повноваження республіканських органів.

Після розвінчання культу особи Сталіна відкривалися нові обрії ідеального суспільства. Партійні керманичі розгледіли нові демократичні стандарти, і спочатку в СРСР (жовтень 1977-го), а там і в Україні винайшли рецепт суспільного ідеалу, оформленого в конституції Української РСР 20 квітня 1978 року. Тут тобі і суверенна республіка, і право виходу з СРСР (однак будь-які дії в цьому напрямку майже автоматично кваліфікувалися як зрада Батьківщини – найтяжчий злочин того часу). І “вся влада в Україні належить народові”. Апофеозом “радянської демократії” стала шоста стаття Конституції, яка закріплювала монополію компартії. Багатопартійність у радянській державі до демократичних чеснот не належала.

Крах радянської імперії став крахом і основного закону, який, попри всі гучні епітети, узаконював тоталітаризм і був непридатним для побудови правового, демократичного суспільства.

Новітній конституційний процес в Україні нерозривно пов’язаний з відновленням української державності. Творення Конституції розпочалося із прийняттям Декларації про державний суверенітет 16 липня 1990 року. Процеси творення національного законодавства активізувалися з розпадом СРСР та ухваленням Акта проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року. Всеукраїнський референдум засвідчив підтримку проголошення незалежності України. Більшість країн світу визнали Україну суверенною державою. Тож актуалізувалося питання прийняття Основного закону. Однак протистояння між президентом та парламентом істотно затягнуло конституційний процес.

Конституційна комісія підготувала проект Конституції України. 1992-го року відбулося його всенародне обговорення і 26 жовтня 1993-го вироблено остаточний варіант. Далі справа призупинилася майже на рік. У листопаді 1994 року, після дострокових президентських і парламентських виборів, нові народні обранці створили ще одну Конституційну комісію. Черговою віхою стало 8 червня 1995-го – день підписання Конституційного договору між Президентом України і Верховною Радою про організацію державної влади та місцевого самоврядування на період прийняття нової Конституції України.

Напередодні ухвалення Конституції, в червні 1996 року, ситуація загострилася. 26 червня Рада національної безпеки і Рада регіонів при Президентові України різко засудили будь-які зволікання з прийняттям цього документа. Президент  призначив референдум щодо прийняття Конституції на 25 вересня. А наступного дня Верховна Рада України прийняла постанову “Про процедуру розгляду проекту Конституції України в другому читанні”. І розпочався справжній марафон тривалістю майже 24 години. Із них останні 14 – без перерви.

Це були непрості 14 годин. Серед питань, які викликали найбільші дискусії, були державні символи. Ліві категорично не погоджувалися на тризуб і синьо-жовтий стяг. Врешті депутати дійшли згоди.

Чимало суперечок викликало питання про статус Криму. Частина народних обранців (насамперед, праві) вважали, що достатньо обмежитися наданням півострову статусу звичайної області. Після неодноразових голосувань таки дійшли компромісу: ліві голосують за синьо-жовтий прапор, праві – за автономію Криму.

Нелегко вирішувалося і мовне питання: українська стала єдиною державною мовою, але Конституція гарантує вільний розвиток та використання російської і інших мов національних меншин.

О 09 годині 18 хвилин 28 червня 1996-го країна отримала Конституцію – першу Конституцію незалежної України. У ній було закріплено правові основи держави, її суверенітет і територіальну цілісність, основні права і свободи українських громадян. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість, безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Конституція України містить норми прямої дії. Одним із ключових положень стала 5-а стаття Конституції, згідно якої “носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ”.

Власне, конституційний процес не завершився прийняттям Конституції 28 червня 1996 року. Він триває увесь час, допоки існує держава і розвивається суспільство.

29.09.2021

Вступ 29-30 вересня вшановуються 80-ті роковини від початку масових розстрілів, здійснених гітлерівцями у Бабиному Яру (29–30 вересня 1941 року). З метою гідного вшанування пам’яті жертв злочинів, скоєних нацистами під час окупації міста Києва в роки Другої світової війни, та у зв'язку з 80-ми роковинами від початку трагічних подій у Бабиному Яру – масового вбивства євреїв, українців, ромів та осіб інших національностей Президент України 15 грудня 2020 року підписав Указ № 567 “Про заходи у зв’язку з 80-ми роковинами трагедії Бабиного Яру та додаткові заходи щодо подальшого розвитку Національного історико-меморіального заповідника ''Бабин Яр"” . 

\ Бабин Яр – місце пам’яті та некрополь близько 100 тисяч цивільних громадян і військовополонених, розстріляних нацистами у 1941–1943 роках. Серед них – євреї і роми, червоноармійці, комуністи, підпільники Організації українських націоналістів, “саботажники”, порушники комендантської години та навіть пацієнти психіатричної лікарні імені Павлова. 2 Трагедія стала символом “Голокосту від куль” і нацистської політики масового знищення людей. Масові розстріли в Бабиному Яру розпочалися відразу після вступу нацистів та їхніх союзників до Києва у вересні 1941 року і відбувалися чи не щоденно до завершення окупації Києва. Найтрагічнішими стали 29–30 вересня, коли вбили майже 34 тисячі євреїв – мешканців Києва. В німецьких донесеннях цю операцію назвали “гросакцією” (“велика акція”, від нім. Großaktion). Формальним приводом до неї стала радянська диверсія зі знищення Хрещатика 24 вересня. Нацистська операція в Бабиному Яру 29–30 вересня стала однією з наймасштабніших каральних акцій Другої світової війни. Більшість населених пунктів України мають свої більші чи менші “бабині яри” – місця нацистських розстрілів євреїв та інших жертв. Провідна роль у розстрілах кінця вересня початку жовтня 1941 року в Бабиному Яру належить зондеркоманді 4а під орудою штандартенфюрера СС Пауля Блобеля. Цей нацистський підрозділ здійснив також масові вбивства євреїв у Львові, Рівному, Луцьку, Новограді-Волинському, Житомирі, Білій Церкві та інших містах. Голокост – важка незагоєна рана в історії України в Другій світовій війні. Жертвами злочину стали близько півтора мільйона українських євреїв. Нацисти знищили їх як соціокультурну й етнорелігійну спільноту. Пам’ять про трагедію Бабиного Яру попри всі обставини завжди залишалася живою. Перші художні твори на цю тему з’явилися вже в 1941– 1943 роках. Художник-етнограф Юрій Павлович щодня робив замальовки олівцем із натури. Першими художніми текстами стали поетичні твори Ольги Анстей та Людмили Титової. По війні радянський режим замовчував або спотворював пам’ять про жертв, намагався зруйнувати сам яр та навколишні кладовища. Проте це йому не вдалося. Бабин Яр залишався застереженням про небезпеку від ненависті, расизму, міжнаціональної ворожнечі, переслідування та знищення людей за етнічною, політичною, релігійною або іншими ознаками. Пам’ять про Голокост і Бабин Яр, зокрема, це також вшанування рятівників, Праведників народів світу. Це почесне звання присуджують з 1963 року людям, які в роки нацистської окупації рятували євреїв від переслідувань та загибелі. Сьогодні Україна посідає четверте місце за кількістю Праведників народів світу серед країн, в яких встановлено факти порятунку євреїв. Станом на 1 січня 2021 року відомо імена 2673 Праведників з України. 

19.05.2022

Щороку у третій четвер травня Українці у всьому світі відзначають День вишиванки, яка є гордістю українського народу та символом етнічної приналежності кожного з нас до рідної землі та своєї історії.

Ідею акції «Всесвітній день вишиванки» у 2006 році запропонувала студентка факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Леся Воронюк. А поштовхом до реалізації ідеї та святкування стала вишиванка Ігоря Житарюка, яку він регулярно одягав на пари, як і чимало інших студентів. Леся запропонувала одногрупникам та студентам обрати один день і всім разом одягнути вишиванки. Спочатку вишиванки одягнули кілька десятків студентів та кілька викладачів факультету. Та вже протягом наступних років свято розрослося до всеукраїнського рівня, до нього почала долучатися українська діаспора по всьому світу, а також прихильники України.

Всесвітній день вишиванки — міжнародне свято, яке покликане зберегти споконвічні народні традиції створення та носіння етнічного вишитого українського одягу. Дата проведення — щороку в третій четвер травня (будній день). Свято є самобутнім і самодостатнім, не прив’язане до жодного державного чи релігійного. У цей день кожен охочий може долучитись до свята, одягнувши вишиванку на роботу, до університету, школи чи садочка.

День вишиванки — свято національної єдності, яке покликане зберегти споконвічні народні традиції створення та носіння етнічного вишитого одягу, а також об’єднати українців. Основна мета заходу – збереження українських цінностей та їх популяризація серед молоді та населення держави загалом. Вишиванка – символ, який єднає Українців незалежно від мови, якою вони спілкуються, віросповідання чи політичних поглядів.

Вишиванка для українця не лише одяг, не лише вбрання, яке вдягається у найважливіші дні життя або на свята. Це національна святиня, бо символізує собою і несе в собі духовне багатство, високу мудрість і традиційний зв’язок багатьох поколінь. Це символ приналежності до роду та нації, ознака українськості, а у наш час ще й один із символів, за яким вирізняється Українець у багатомірному, багато-вбраному глобалізованому світі.

День вишиванки не має ніякого політичного підґрунтя, свято покликане популяризувати українську культуру і традиції.

adobe/fzkes